Коломійченко Михайло Сидорович

КОЛОМІЙЧЕНКО Михайло Сидорович

(07.11.1892-30.05.1973)

KolomiychenkoMS
Заслужений діяч науки України (1954), професор (1936, без захисту докторської дисертації за цикл наукових праць). У 1919 році закінчив медичний факультет Київського університету. Учень професорів Є.Г. Черняховського та М.М. Волковича, академіка О.П. Кримова.

Автор понад 150 наукових праць, зокрема п’яти монографій. Наукові напрями: хірургія стравоходу, шлунку, підшлункової залози, невідкладна допомога.

Учасник Великої Вітчизняної війни. Головний хірург 24-ї, 58-ї та 8-ї гвардійських армій. Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Бойового Червоного Прапора, ордєнами Вітчизняної війни I і II ступеня, Жовтневої революції, орденом «Знак пошани» та багатьма медалями. Головний хірург МОЗ України, голова Наукового товариства хірургів України, президент Українського відділення товариства «Україна—Австрія».

Народився в місті Шпола, що на Черкащині, в бага­тодітній селянській родині, яка подарувала українській науці трьох професорів, зокрема й Олексія Сидоровича Коломійченка, видатного хірурга-оториноларинголога, лауреата Ленінської премії, члена-кореспондента АН України, засновника Інституту отоларингології, який носить його ім’я.

Закінчив медичний факультет Університету Св. Воло­димира в 1919 році. Роки навчання припали на лихоліття Першої світової війни та громадянських зрушень. За спо­гадами П.Ю. Заблудовського, саме Михайло Коломійчен- ко в цих випробуваннях виявив неабиякий патріотизм та дипломатичний хист, зберігши україномовний цикл ви­кладання в новоствореному Українському університеті з утворенням медичного факультету. Як хірург і палкий патріот України, співпрацював з медичними установами УНР, а надалі — УРСР. З 20-х років працював у Київсько­му медичному інституті, вдосконалюючись на кафедрах та в клініках своїх видатних учителів та науковому медичному товаристві, очолюваному академіком О.О. Богомольцем.

У 1933 році одним із перших в СРСР успішно виконав 32 реконструктивні операції з приводу панцирного серця, розробивши способи хірургічного лікування адгезивного перикардиту, сім разів рятував хворих з пораненнями серця, наслідуючи свого вчителя — засновника серцево-судинної хірургії в Україні Є.Г. Черняховського, який на початку XX століття вперше у Києві ушив рану серця.

Михайло Сидорович Коломійченко — один із піонерів у реконструктивній хірургії стравоходу з приводу опіків, поранень та пухлин, який 87 разів застосував оригінальну методику поновлення стравоходу з тонкої та товстої кишки. Цей досвід належить до анналів світової хірургії.

Особливе місце в роботі кафедри — як за часів М. Коломійченка, так і понині — займають клінічні зусилля та винаходи з подоланім гострої кишкової непрохідності. Вдосконалюючи ці комплексні технології, Михайло Сидорович детально вивчив та проаналізував 5 тисяч випадків кишкової непрохідності. Саме здобутки вченого стали підставою для створення вже за наших часів на кафедральній базі Київського міського центру лікування хворих з гострою непрохідністю кишкового тракту.

Клініцист великих знань та обдарування, Михайло Сидорович був хірургом найвищого класу. Саме він обгрунтував принципи консервативного лікування кардіоспазму, застосувавши винайдений ним для цього інструментарій. Ці новаторські роботи були високо оцінені в радянській хірургії того часу, а напрям вдосконалювався з його бойовим побратимом академіком Борисом Васильовичем Петровським, який повоєнні роки майже чверть сторіччя був міністром охорони здоров’я СРСР і директором Московського НДІ клінічної та експериментальної хірургії.

Роботу кафедри з підготовки медичних кадрів у 1941 році перервала війна. Більшість лікарів кафедри перебувала на фронті, виявляючи мужність та героїзм.
У боях загинув асистент кафедри Б.М. Медведев.
У 1947 році кафедра відновила свою діяльність у складі Київського інституту вдосконалення лікарів. На той час на кафедрі працювали доцент З.М. Кантор та асистент Д.Н. Мазор. У 1953 році посади асистентів по закінченні клінічної ординатури обійняли А.Н. Назаренко та П.С. Огій. З вересня по жовтень 1958 року, у зв’язку з обранням професора М.С. Коломійченка завідувачем ка­федри хірургії Київського медичного інституту, кафедру тимчасово очолював доцент З.М. Кантор.

Наукові праці:

К оценке методов лечения кардиоспазма // Новий хі­рург. арх. — 1962,— №4; Реконструктивная хирургия пи­щевода. — К., 1967; Живи, людино: розповіді про хірургію та хірургів. — 3-є вид. — К., 1972.

Перу М.С. Коломійченка належить низка оригіналь­них робіт про П.І. Пирогова, В.А. Караваева, О.П. Кримова, Гуго Глязера та ін.

Бібліографія:
Михаил Исидорович Коломийченко (К 80-летию со дня рождения) // Хирургия,— 1972.— №11.— С. 3—6; Михаил Исидорович Коломийченко (К 80-летию со дня рождения) // Клин, хирургия,— 1972,— №11,— С. 3-7.

Обсуждение закрыто.