Братусь Василь Дмитрович

БРАТУСЬ Василь Дмитрович

(26.12.1916-11.10.2008)

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор (1963), член-кореспондент НАН і НАМН України (1972), лауреат Державної премії України (1981), лауреат премії АН України імені О.О. Богомольця (1969). У 1940 році закінчив Куйбишевську військово-медичну академію, у 1962 захистив докторську дисертацію на тему: «Хірургічне лікування термічних опіків».

Учень професорів М.Н. Ахутіна та М.С. Коломійченка. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагородже­ний орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, Червоної Зірки, Вітчизняної вій­ни та багатьма медалями.

Директор Київського інституту удосконалення лі­карів (1957—1959). Завідувач кафедри хірургії стомато­логічного факультету Київського медичного інституту (1964—1984), ректор КМІ (1959—1966). Міністр охоро­ни здоровая (1954-1956, 1968-1975).

Науковий шлях В.Д. Братуся є прикладом відданості хірургії. Свого фаху він не полишав, перебуваючи на високих державних посадах. Зробив видатний внесок у невідкладну абдомінальну хірургію та комбустіологію. У 1962 році захистив докторську дисертацію на тему «Хі­рургічне лікування термічних опіків». Є автором понад 400 друкованих праць, серед яких 11 монографій, при­свячених лікуванню кровотеч при виразковій хворобі шлунку, практичній комбустіології, проблемам інтен­сивної терапії, вдосконаленню системи медичної до­помоги, історії медицини. Організував низку науково- дослідних інститутів. У 1981 році створив перший в Україні спеціалізований центр невідкладної допомоги при шлунково-кишкових кровотечах, в якому за його участю успішно проліковано понад ЗО тисяч хворих.

Василь Дмитрович створив власну хірургічну школу. Під його керівництвом захищено 4 докторських і 12 канди­датських дисертацій. За його ініціативи на 13-й сесії ООН 1959 рік був оголошений Міжнародним роком здоров’я, що сприяло розвитку профілактичної медицини. Традиції кафедри гідно продовжує головний хірург МОЗ України, член-кор. НАМН України, професор П.Д. Фомін.

Наукова досконалість Василя Дмитровича Братуся, його етична та наукова бездоганність, педагогічні принципи, досвід військового хірурга відіграють непересічну роль у роботі кафедри, її клінічному кредо. 2006 року у «Віснику НАН України» був надрукований ювілейний огляд «90-річчя члена-кореспондента НАН України В.Д. Братуся». Варто навести ці рядки:

«26 грудня виповнилося 90 роїсів знаному вченому в галузі медицини, члену-кореспонденту НАН України Василеві Дмитровичу Братусю. В.Д. Братусь народився в 1916 році у селищі Дашковському Актюбинського району Казахстану, у великій родині хліборобів, де було восьмеро дітей. З дитинства не цурався усякої праці, допомагав батькам у їхніх трудах, вчився не пасувати у складних життєвих обставинах. А їх на довгому життєвому шляху Василя Дмитровича було чимало».

У 30 роках доля привела його до Києва. Тут Василь Братусь закінчив спочатку технікум, а згодом вступив до Київського медичного інституту. В 1939 році став слухачем Куйбишевської військово-медичної академії. З перших днів фінської війни служив лікарем у лижному батальйоні. З початком Великої Вітчизняної його мобілізують на Ленінградський фронт. Працює хірургом у медсанбаті, багато оперує, набуває цінного досвіду роботи в екстремальних умовах. З військовим госпіталем хірург В.Д. Братусь пройшов всю Європу, врятував життя тисячам бійців. Закінчив війну провідним хірургом армійського госпіталю в Празі. Останньою його операцією під час війни був порятунок двох німецьких дітей, що постраждали від вибуху фауст-патрона.

Довгий життєвий і науковий шлях ВД. Братуся є яскравим прикладом служіння державі і багатостраждальному українському народу.

Наукові праці:
Хирургическое лечение термических ожогов. — К., 1963; Острые желудочные кровотечения,— К., 1971; Геморрагический шок: патофизиологические и клини­ческие аспекты,— К., 1989; Дифференциальная диаг­ностика и лечение острых желудочно-кишечных крово­течений.— К., 1991 та ін.